1. Вступ: Привабливість Вертолітних Грошей та Українська Реалія
Ідея "безплатних" грошей завжди була політично привабливою. Обіцянки уряду надати кожному громадянину певну фіксовану суму — чи то тисяча гривень, чи то американський "стимулюючий чек" — викликають миттєвий позитивний емоційний відгук. У економічній науці цей механізм відомий як "вертолітні гроші" (Helicopter Money), термін, популяризований економістом Мілтоном Фрідманом для опису гіпотетичного, нічим не забезпеченого роздавання грошей для боротьби з дефляцією. У реальності, однак, такі масові виплати є інструментом фіскальної політики, що має як короткостроковий стимулюючий ефект, так і небезпечні довгострокові наслідки.
В Україні, де економіка стикається з наслідками війни, руйнуванням виробництва та значною імпортозалежністю, питання ефективності масових виплат набуває особливої гостроти. Якщо мета виплат — це дійсно порятунок економіки та стимулювання розвитку, то чому економісти, фінансові аналітики та представники міжнародних інституцій часто прохолодно, або навіть критично, зустрічають такі ініціативи? Чи є ці гроші справжнім стимулом чи просто перерозподілом боргу, який відкладає необхідні структурні зміни? Розберемося, чому популістські роздачі грошей рідко призводили до економічного дива.
2. Джерело Фінансування: Звідки беруться "Безплатні" Гроші?
Перша та найважливіша економічна ілюзія, яку створюють масові виплати, — це відчуття, що гроші з'явилися "нізвідки". Насправді, "безплатних" грошей для держави не існує. Будь-яка масова виплата в національному бюджеті фінансується за рахунок одного з двох джерел, які мають свою економічну ціну:
2.1. Збільшення Державного Боргу (Боргова Ціна)
В умовах, коли доходи державного бюджету не покривають витрат (фіскальний дефіцит), гроші для виплат беруться в борг. Держава випускає облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які купують банки, фінансові установи, а іноді й сам Національний банк (монетизація дефіциту). Це означає, що сьогоднішнє задоволення від "тисячі" перетворюється на відкладений податок або боргове навантаження на майбутні покоління. Кожен мільярд, витрачений на масові виплати, збільшує необхідність обслуговування боргу в майбутньому, відволікаючи кошти від стратегічних цілей.
2.2. Скорочення Альтернативних Стратегічних Програм (Ціна Можливостей)
Навіть якщо виплати фінансуються за рахунок перерозподілу бюджету, це означає, що кошти вилучаються з інших, часто більш продуктивних програм. Наприклад, замість того, щоб витратити 10 мільярдів гривень на прямі виплати, ці кошти могли б піти на:
- Фінансування критичної інфраструктури (ремонт мостів, енергетичні об’єкти).
- Інвестиції у військово-промисловий комплекс (збільшення виробництва дронів, снарядів).
- Розвиток людського капіталу (модернізація профтехосвіти).
Це так звана "ціна можливостей" $ (Opportunity \ Cost) $. Економічний ефект від інвестицій у виробництво є багаторазово вищим, ніж від прямого споживання.
3. Економічний Ефект: Миттєвий Попит vs. Структурні Зміни
Прихильники масових виплат стверджують, що вони стимулюють економіку, підвищуючи купівельну спроможність населення. Це правда, але ефект є короткочасним і неефективним для довгострокового розвитку.
3.1. Низький Мультиплікатор Витрат
Коли держава вкладає гроші в економіку, очікується, що ці інвестиції за допомогою мультиплікатора витрат створять додатковий ВВП. Тобто, якщо 1 грн інвестицій приносить 2 грн зростання ВВП, то мультиплікатор дорівнює 2.
Однак у випадку масових виплат, особливо в Україні:
- Імпортозалежність: Значна частина "стимулюючих" грошей йде на купівлю імпортних товарів (техніка, одяг, пальне). Це стимулює економіку Китаю, Туреччини чи Польщі, а не українське виробництво. У результаті, мультиплікатор витрат є низьким, оскільки гроші швидко "витікають" з національної економіки.
- Ефект заощаджень та боргів: Замість того, щоб одразу витратити гроші на споживання, значна частина населення, особливо в умовах економічної невизначеності, спрямовує ці кошти на погашення старих боргів або просто заощаджує. Це зменшує очікуваний стимулюючий ефект, перетворюючи кошти на пасив. Під час пандемії COVID-19 дослідження у США показали, що значна частина чеків також була заощаджена або інвестована, а не витрачена на споживання.
3.2. Ігнорування Структурних Проблем
Масові виплати є лікуванням симптомів, а не причини. Вони ігнорують головні структурні проблеми української економіки: низька продуктивність, висока собівартість логістики, корупція та обмежений доступ до капіталу. Жодна "тисяча" не змусить приватний бізнес інвестувати у розширення виробництва, модернізацію чи створення нових робочих місць. Розвиток вимагає довгострокових інвестицій у виробничий капітал та інновації, а не в швидке споживання.
4. Ризик Інфляції: Більше Грошей, Стільки Ж Товарів
Найбільш безпосередньою і відчутною загрозою, яку несуть масові виплати, є прискорення інфляції та знецінення національної валюти.
Економічний закон простий: якщо обсяг грошової маси в обігу зростає швидше, ніж обсяг товарів та послуг, які може запропонувати економіка, ціни неминуче зростають. Це явище називається інфляцією попиту $ (Demand-Pull \ Inflation) $.
Обмеження пропозиції: В умовах війни українське внутрішнє виробництво обмежене, логістичні ланцюги порушені, а дефіцит електроенергії стримує промисловість. Коли мільйони людей одночасно отримують додаткові гроші та спрямовують їх на купівлю товарів, обмежена пропозиція не може задовольнити цей сплеск попиту. Результат — зростання цін.
Підрив стабільності НБУ: Національний банк України докладає величезних зусиль для утримання цінової та валютної стабільності, часто за допомогою жорсткої монетарної політики. Масові фіскальні "вливання" через виплати можуть анулювати ці зусилля. Якщо держава фінансує виплати через первинний викуп ОВДП Національним банком, це є прямим запуском "друкарського верстата" і найкоротшим шляхом до втрати контролю над інфляцією.
Таким чином, "тисяча" швидко перетворюється на "нуль" — додаткові гривні швидко втрачають свою купівельну спроможність, і загальний добробут населення не зростає.
5. Міжнародний Приклад: COVID-Виплати та Їхні Наслідки (США та ЄС)
Пандемія COVID-19 стала найбільшим експериментом з "вертолітними грошима" у розвинених країнах. Аналіз наслідків цього експерименту дає чіткі уроки.
5.1. Американський Кейс: Інфляційна Розплата
Уряд США у 2020–2021 роках ухвалив кілька пакетів фінансової допомоги, які включали прямі виплати населенню: "чеки" на суми $1200, $600 та $1400 на дорослого. Загальна сума допомоги перевищила $5 трильйонів. Ці дії були поєднані з агресивною політикою кількісного пом’якшення $ (QE) $ Федеральної резервної системи, яка скуповувала державний борг.
Наслідки: Миттєвий сплеск попиту, який зіткнувся з глобально порушеними ланцюгами постачання. Результатом стала найвища інфляція в США за останні 40 років, яка у червні 2022 року сягнула **9,1**. Економісти, зокрема колишній міністр фінансів Ларрі Саммерс, відкрито критикували масштаби виплат, зазначаючи, що значна їх частина була непотрібною і просто "перегріла" економіку, спровокувавши інфляційний тиск, з яким ФРС згодом була змушена боротися шляхом різкого підвищення процентних ставок.
5.2. Контраст із Європою
Більшість країн ЄС обрали інший шлях. Замість масової роздачі грошей вони зосередилися на цільових програмах підтримки зайнятості $ (Kurzarbeit \ в \ Німеччині, \ Furlough \ Scheme \ у \ Великій \ Британії) $. Ці програми фінансували до 80−90% зарплати працівників, чиї компанії були змушені простоювати.
Перевага: Гроші йшли не на додаткове споживання, а на збереження робочих місць та виробничого потенціалу. Це дозволило європейським економікам швидше відновити пропозицію після зняття карантинних обмежень і, відповідно, зіткнутися з менш вираженим інфляційним сплеском, пов'язаним виключно з надлишковим попитом.
6. "Юліна Тисяча" (2008): Український Історичний Урок
Україна має власний досвід масштабних грошових виплат, який слугує яскравим попередженням — так звана "Юліна тисяча" 2008 року.
Ця ініціатива передбачала виплату компенсацій вкладникам Ощадбанку СРСР (колишні заощадження, знецінені гіперінфляцією) у розмірі до 1000 гривень. Виплата припала на період політичної боротьби та зростання світових цін на продовольство. Економічний контекст був вкрай несприятливий:
Масштаб: Мільярди гривень були одномоментно вкинуті в економіку, що вже перебувала під інфляційним тиском.
Наслідки: "Юліна тисяча" стала одним із потужних каталізаторів інфляційного сплеску 2008 року, коли річний показник інфляції в Україні сягнув близько 25%. Гроші, призначені для соціальної справедливості, знецінилися на очах, а надмірне споживання, яке виплати стимулювали, швидко згасло на тлі світової фінансової кризи, що розпочалася пізніше того ж року.
Цей приклад демонструє, що безладні та політично мотивовані виплати не тільки не створюють економічного дива, але й підривають фінансову стабільність, роблячи країну більш вразливою до зовнішніх шоків.
7. Соціальна Справедливість та Цільові Виплати
Ключова проблема масових виплат полягає у їхній універсальності та відсутності фокусу. Універсальні виплати є фіскально безвідповідальними, оскільки вони не відповідають принципам соціальної справедливості та економічної доцільності.
7.1. Критика універсальності
Коли держава роздає однакову суму всім — і малозабезпеченим пенсіонерам, і фінансово успішним підприємцям — вона витрачає мільярди на тих, хто не потребує стимулювання. Економічний ефект від "тисячі", отриманої високодохідною особою, дорівнює нулю, оскільки ці гроші будуть або заощаджені, або витрачені на імпортні товари, що не вплине на внутрішнє виробництво.
7.2. Альтернатива: Цільова допомога
Ефективна фіскальна політика має бути цільовою та адресною. Краще витратити ту ж суму коштів на:
- Посилення субсидій: Збільшення виплат лише для найбільш вразливих категорій населення (особи з інвалідністю, малозабезпечені, сім'ї військових). Це підвищує соціальний мультиплікатор і забезпечує, що гроші йдуть туди, де вони критично необхідні для виживання.
- Програми "гроші за послуги": Виплати, що мають чітко визначене цільове призначення. Наприклад, виплата "єПідтримка" (1000 за вакцинацію) мала певний ступінь цільового використання (спорт, книги, квитки), що спрямовувало гроші на підтримку постраждалих галузей (культура, дозвілля), а не на хаотичне споживання імпорту.
8. Альтернативні Шляхи Інвестування: Фокус на Продуктивності
Якби сума, виділена на "тисячу" (наприклад, 10−15 мільярдів гривень), була спрямована на інвестиції, економічний ефект був би довгостроковим і стійким. Це — класичний вибір між споживанням і виробництвом.
Кошти, спрямовані на продуктивність, створюють додану вартість, нові робочі місця, експортний потенціал та податкову базу для майбутнього:
Стимулювання МСБ: Запровадження пільгових, компенсованих державою кредитних ліній для малого та середнього бізнесу (МСБ) під конкретні проєкти розширення виробництва, що створює стійкі робочі місця.
Фінансування критичної інфраструктури: Інвестиції у внутрішню логістику (склади, залізниця, прифронтові дороги) та енергетичну стійкість (децентралізація генерації, захист об’єктів). Ці інвестиції знижують операційні витрати для всього бізнесу.
Державні гранти на R&D: Інвестування в наукові дослідження та розробки (особливо у військові та аграрні технології). Це закладає основу для переходу України на більш високотехнологічну економічну модель.
Кожна гривня, інвестована у виробництво чи інфраструктуру, має високий мультиплікатор, що приносить 3−5 гривень зростання ВВП протягом кількох років, на відміну від низького мультиплікатора споживчих виплат.
9. Політичний Аспект: Популізм та Короткострокові Вигоди
Зрештою, вибір на користь масових виплат є переважно політичним, а не економічним рішенням. Це ілюстрація класичного популізму, де короткострокова політична вигода домінує над довгостроковою економічною доцільністю.
Миттєва вдячність: Грошова виплата — це відчутний і легко рекламований політичний акт. Її можна оформити як PR-подію, забезпечуючи швидке зростання рейтингу.
Складність інвестицій: Інвестиції в інфраструктуру, оборону чи освіту вимагають років для реалізації, а їхній політичний ефект відкладений і важко вимірюється. Політики, орієнтовані на найближчі вибори, віддають перевагу "швидким грошам".
Проблема в тому, що такі дії створюють небезпечні фіскальні очікування. Населення починає сприймати державні "роздачі" як належне, що ускладнює проведення необхідних жорстких фіскальних реформ (наприклад, скорочення витрат чи підвищення податків) у майбутньому. Популістська фінансова політика підриває довіру до державних фінансів і створює ризик формування економіки, залежної від субсидій та подачок, а не від власного виробництва.
10. Висновок: Ціна Відкладеного Розвитку
Масові виплати населенню, попри їхню привабливість, є інструментом перерозподілу, а не розвитку. Їхній короткостроковий стимулюючий ефект швидко згасає, з'їдається інфляцією, і значною мірою спрямовується на фінансування імпорту, а не внутрішнього виробника.
Ціна, яку платить Україна за таке рішення, — це ціна відкладеного розвитку. Кожен мільярд, витрачений на нецільове споживання, є мільярдом, який не пішов на:
- Розширення військового виробництва.
- Відновлення енергетичної інфраструктури.
- Створення стійких, високооплачуваних робочих місць.
Економічне диво ніколи не створюється роздачею грошей. Воно вимагає фіскальної відповідальності, стратегічного мислення, інвестицій у виробничий капітал та інновації. В умовах війни, коли кожен бюджетний ресурс має бути використаний максимально ефективно, фінансування популістичних виплат є розкішшю, яку Україна не може собі дозволити. Стратегія повинна полягати у підтримці тих, хто справді потребує допомоги, і у фінансуванні тих галузей, які генеруватимуть економічний суверенітет.
