Recursive Self-Improvement: як штучний інтелект починає покращувати самого себе

Оновлено:
Мова: 🇺🇦
Запитати AI про цю статтю
Recursive Self-Improvement: як штучний інтелект починає покращувати самого себе

Коротко:

  • Recursive Self-Improvement (RSI) — механізм, за якого ШІ-система бере участь у створенні наступної, розумнішої за себе версії, і цикл повторюється зі зростанням швидкості.
  • У квітні 2026 року Anthropic вперше продемонструвала, як агенти на базі Claude самостійно провели відкрите дослідження з безпеки ШІ — і відновили 97% продуктивності проти 23% у двох людей-дослідників.
  • Станом на травень 2026 року понад 80% коду, який потрапляє в продакшн Anthropic, написано Claude.
  • Сама Anthropic наголошує: повний, незалежний від людини цикл самовдосконалення ще не продемонстровано, і не є неминучим.

Зміст

Що таке Recursive Self-Improvement (RSI)

Я б пояснив цей термін так: уявіть інженера, який не просто пише код, а створює наступного, кращого за себе інженера — і той, своєю чергою, створює ще кращого. Recursive Self-Improvement (рекурсивне самовдосконалення) — це саме такий цикл, тільки замість людини-інженера в ньому діє штучний інтелект. ШІ-система бере участь у створенні власного наступника: пише код, оптимізує архітектуру, готує тренувальні дані або формулює дослідницькі гіпотези, — а результат виявляється розумнішим і продуктивнішим за оригінал.

Ключова відмінність RSI від звичайної автоматизації — саме в рекурсії. Якщо ШІ просто прискорює одну конкретну задачу (наприклад, пише код за шаблоном), це корисна автоматизація, але не самовдосконалення. RSI починається там, де результат одного циклу стає вхідними даними для наступного, і кожна ітерація потенційно швидша та якісніша за попередню — а отже, теоретично, темп прогресу може зростати нелінійно, а не лінійно.

Чому RSI вважають основою сингулярності

Якщо повернутись до класичного визначення технологічної сингулярності — точки, після якої розвиток ШІ стає настільки швидким, що людина втрачає здатність його передбачати, — RSI є саме тим механізмом, який теоретично таку точку створює. Детальніше про походження самого поняття сингулярності, історію терміна та прогнози дослідників читайте в нашому повному гайді: Технологічна сингулярність: повний гід простими словами.

Логіка проста: якщо цикл самовдосконалення дійсно замкнений і кожна ітерація займає дедалі менше часу, темп прогресу перестає бути лінійним. Саме тому в переважній більшості наукових і науково-популярних робіт про сингулярність RSI фігурує не як один з можливих сценаріїв, а як центральний технічний механізм, навколо якого будується вся аргументація — включно з оригінальним есе Вернора Вінджа 1993 року.

Щоб зрозуміти, чому саме цикл, а не одноразовий стрибок якості, лежить в основі концепції, варто розібрати механіку по кроках. У звичайному, "нерекурсивному" сценарії розвитку ШІ кожне наступне покоління моделей створюють люди: дослідники ставлять гіпотези, інженери пишуть код, а швидкість прогресу обмежена кількістю людей-годин, які команда може вкласти в розробку. Це лінійний процес — подвоєння команди дослідників приблизно подвоює швидкість прогресу, не більше.

RSI змінює саме цю пропорцію. Якщо модель N бере участь у створенні моделі N+1, а модель N+1 — розумніша, швидша або дешевша у використанні, вона зі свого боку може взяти на себе ще більшу частку роботи над моделлю N+2. Кожна ітерація не просто повторює попередню, а потенційно скорочує час і ресурси, потрібні для наступної. Саме ця властивість — коли швидкість самого процесу прискорення теж прискорюється — і відрізняє рекурсивний цикл від простого накопичення прогресу, і саме вона математично відповідає за "вертикальний зліт" кривої, який Вернор Віндж описував як межу передбачуваності, а Рей Курцвейл — як наслідок закону прискорення віддачі.

Важливо ще раз наголосити: сам факт існування такого циклу в принципі не означає, що він уже запущений на повну потужність чи що його неможливо загальмувати. Наскільки далеко сучасні моделі просунулись цим шляхом і де саме проходить межа між "модель допомагає" і "модель самостійно веде процес" — детально розбираємо нижче, а також у розділах про кейс Anthropic і технічні обмеження.

Чому RSI вважають основою сингулярності

Якщо повернутись до класичного визначення технологічної сингулярності — точки, після якої розвиток ШІ стає настільки швидким, що людина втрачає здатність його передбачати, — RSI є саме тим механізмом, який теоретично таку точку створює. Детальніше про походження самого поняття сингулярності, історію терміна та прогнози дослідників читайте в нашому повному гайді: Технологічна сингулярність: повний гід простими словами.

Логіка проста: якщо цикл самовдосконалення дійсно замкнений і кожна ітерація займає дедалі менше часу, темп прогресу перестає бути лінійним. Саме тому в переважній більшості наукових і науково-популярних робіт про сингулярність RSI фігурує не як один з можливих сценаріїв, а як центральний технічний механізм, навколо якого будується вся аргументація — включно з оригінальним есе Вернора Вінджа 1993 року.

Щоб зрозуміти, чому саме цикл, а не одноразовий стрибок якості, лежить в основі концепції, варто розібрати механіку по кроках. У звичайному, "нерекурсивному" сценарії розвитку ШІ кожне наступне покоління моделей створюють люди: дослідники ставлять гіпотези, інженери пишуть код, а швидкість прогресу обмежена кількістю людей-годин, які команда може вкласти в розробку. Це лінійний процес — подвоєння команди дослідників приблизно подвоює швидкість прогресу, не більше.

RSI змінює саме цю пропорцію. Якщо модель N бере участь у створенні моделі N+1, а модель N+1 — розумніша, швидша або дешевша у використанні, вона зі свого боку може взяти на себе ще більшу частку роботи над моделлю N+2. Кожна ітерація не просто повторює попередню, а потенційно скорочує час і ресурси, потрібні для наступної. Саме ця властивість — коли швидкість самого процесу прискорення теж прискорюється — і відрізняє рекурсивний цикл від простого накопичення прогресу, і саме вона математично відповідає за "вертикальний зліт" кривої, який Вернор Віндж описував як межу передбачуваності, а Рей Курцвейл — як наслідок закону прискорення віддачі.

Важливо ще раз наголосити: сам факт існування такого циклу в принципі не означає, що він уже запущений на повну потужність чи що його неможливо загальмувати. Наскільки далеко сучасні моделі просунулись цим шляхом і де саме проходить межа між "модель допомагає" і "модель самостійно веде процес" — детально розбираємо нижче, а також у розділах про кейс Anthropic і технічні обмеження.

Схема циклу рекурсивного самовдосконалення ШІ Діаграма показує, як модель N бере участь у створенні моделі N+1, а та — у створенні моделі N+2, причому інтервал між ітераціями скорочується з кожним циклом, що ілюструє нелінійне прискорення прогресу. Модель N поточне покоління створює Модель N+1 швидша й розумніша створює Модель N+2 ще швидша ітерація цикл 1: місяці цикл 2: тижні цикл 3: дні Інтервал між ітераціями скорочується — темп прогресу зростає нелінійно ↻ людина визначає ціль і критерії успіху на кожному циклі (поки що)

Як сучасні LLM допомагають створювати нові моделі

Тут я хочу одразу розвести очікування й реальність. Сучасні великі мовні моделі вже активно залучені в розробку наступних поколінь ШІ — але переважно як інструмент, а не як автономний архітектор. На практиці це виглядає так: моделі пишуть і тестують код тренувальних пайплайнів, генерують синтетичні дані для донавчання, допомагають аналізувати результати експериментів і навіть пропонують гіпотези для подальшого дослідження.

Обидва лідери індустрії підтверджують цю тенденцію офіційно, хоч і різними словами. Anthropic повідомляє, що частка коду, написаного Claude і злитого в продакшн-кодову базу компанії, зросла з одноцифрових показників на початку 2025 року до понад 80% у травні 2026-го (Anthropic, "When AI builds itself"). OpenAI тим часом публічно окреслила амбітнішу мету: CEO Сем Альтман, головний науковець Якуб Пахоцкі та співзасновник Войцех Заремба заявили про намір створити "ШІ-дослідника-стажера" вже до вересня 2026 року, а повністю автономного ШІ-дослідника — до березня 2028-го (MIT Technology Review).

Утім, самі дослідники визнають: емпіричні дані про те, наскільки сильно ШІ-асистована автоматизація насправді прискорює розвиток ШІ, поки суперечливі. У пілотному дослідженні для International AI Safety Report 2026 експерти-прогнозисти оцінили ймовірність того, що прогрес наступних кількох років стисне шість років розвитку (2018–2024) буквально в два роки, лише у 20% медіанно, а супер-прогнозисти — ще консервативніше, у 8% (International AI Safety Report 2026).

Кейс Anthropic (квітень 2026): агенти закрили 97% дослідницької задачі з безпеки ШІ

Найконкретніший і найкраще задокументований приклад того, як це працює на практиці, — квітневий експеримент Anthropic, описаний у звіті "When AI builds itself" від 4 червня 2026 року. Agents на базі Claude отримали справжню відкриту дослідницьку задачу з безпеки ШІ: чи здатна слабша модель надійно контролювати (наглядати за) сильнішою. Задача мала чітко вимірювану "підлогу" (наскільки добре слабший наглядач справляється сам) і "стелю" (наскільки добре сильна модель показує себе, коли її тренують на правильних відповідях).

Дев'ять паралельних агентів самостійно формулювали гіпотези, ставили експерименти, обмінювались результатами через спільний форум і ітерували рішення. За 800 сукупних годин роботи й приблизно 18 000 доларів витрат на обчислення агенти відновили 97% розриву між "підлогою" і "стелею". Для порівняння: двоє людей-дослідників, які працювали над тією ж задачею близько тижня, відновили лише 23% (Anthropic).

Показник Люди-дослідники Агенти на базі Claude
Відновлений розрив продуктивності ~23% ~97%
Витрачений час ~1 тиждень (2 людини) 800 сукупних годин
Витрати Не розкрито ~18 000 $ на обчислення
Хто визначав задачу й критерії успіху Люди Люди (задача й рубрика оцінки задані наперед)

Окремо варто згадати ще один показовий результат того ж звіту: попередня модель Claude Mythos Preview продемонструвала 52-кратне пришвидшення на задачі оптимізації коду тренування моделей — тоді як кваліфікованому людині-дослідникові для чотирикратного покращення того ж коду знадобилося б від чотирьох до восьми годин. Для порівняння, попередня версія моделі — Claude Opus 4 — показувала на аналогічній задачі лише трикратне пришвидшення роком раніше (Anthropic).

Чому Anthropic заявляє, що RSI "ще не неминуче"

Я свідомо винесла цей нюанс в окремий розділ, бо саме тут найчастіше спотворюють меседж Anthropic у переказах. Сама компанія, попри вражаючі цифри, прямо й багаторазово наголошує на застереженнях. По-перше, результат квітневого експерименту не переносився чисто на моделі промислового масштабу — задача була навмисно обмеженою й ізольованою. По-друге, і це найважливіше: людина в цьому експерименті все одно обирала саму дослідницьку задачу і писала рубрику оцінювання результатів — тобто напрямок дослідження, а не лише його виконання, залишався людським рішенням (Anthropic).

Показово, що ці ж дані Anthropic використала не для тріумфального анонсу, а як аргумент на користь глобальної координації з безпеки ШІ, публічно закликавши індустрію розглянути можливість контрольованої паузи в розробці найпотужніших систем, якщо кілька провідних лабораторій одночасно наблизяться до порогу самовдосконалення (Dallas Express). Це нетипова для індустрії комунікаційна стратегія: компанія публікує дані, які можна прочитати як доказ власної технологічної переваги, але подає їх насамперед як сигнал тривоги, а не як маркетинг.

Де проходить межа між автоматизацією та самовдосконаленням

На мою думку, це найважливіше практичне питання в усій темі RSI — і водночас найчастіше ігнороване в популярних переказах. Межа проходить не через те, наскільки добре модель виконує задачу, а через те, хто визначає, яку задачу взагалі варто вирішувати.

Сучасні моделі — включно з агентами з квітневого експерименту Anthropic — вже впевнено переросли рівень "виконавця за шаблоном": вони самостійно проєктують експерименти, пишуть і налагоджують складний код, аналізують суперечливі результати. Але вибір напрямку дослідження, пріоритизація проблем і визначення критеріїв успіху — усе ще людська прерогатива в переважній більшості задокументованих випадків. Автори звіту Anthropic прямо розділяють ці дві категорії: інженерну автоматизацію, де прогрес вже дуже суттєвий, і дослідницьке прийняття рішень, де розрив між людиною і моделлю залишається значним (SmartCR, огляд звіту Anthropic).

Є й проміжні дані, які показують, наскільки швидко ця межа рухається. В окремому внутрішньому експерименті Anthropic перевіряла, чи здатна модель самостійно обирати кращий "наступний крок" на складних розвилках реальних дослідницьких сесій — і в листопаді 2025 року Claude співпадала з рішенням людини-дослідника вже у 51% випадків (TheNextWeb). Це не автономний вибір напрямку дослідження в чистому вигляді, але явний сигнал, що межа між "виконанням" і "прийняттям рішень" уже не абсолютна.

Технічні обмеження сучасних моделей

Варто перелічити конкретні бар'єри, які, на мою думку, найчастіше недооцінюють в оптимістичних прогнозах:

  • Перенесення результатів на більший масштаб. Успіх на обмеженій, спеціально підготовленій задачі (як у квітневому кейсі Anthropic) не гарантує такого ж результату на моделях промислового масштабу з набагато складнішою й менш структурованою постановкою задач.
  • Вибір цілей і пріоритизація. Найбільш стійкий і задокументований розрив — саме в здатності моделі самостійно вирішувати, яку проблему варто вирішувати першою і чому, а не лише як її вирішити.
  • Вартість і час обчислень. Навіть вражаючий результат у 97% відновленого розриву коштував майже 18 000 доларів і 800 годин агентської роботи на одну відносно вузьку задачу — це поки що далеко не миттєвий чи дешевий процес.
  • Оцінка якості результату. У згаданому експерименті рубрику оцінювання успіху як і раніше писала людина. Автономна, надійна самооцінка якості власних наукових висновків моделлю — окрема нерозв'язана проблема.

Чи можливий повністю автономний цикл розвитку ШІ

Чесна відповідь станом на середину 2026 року: продемонстровано окремі елементи такого циклу, але не сам замкнений цикл цілком. Моделі вже пишуть значну частину коду, який навчає наступні моделі, самостійно проєктують і проводять експерименти в чітко окреслених межах, і навіть подекуди приймають рішення на рівні окремих дослідницьких розвилок. Чого поки не задокументовано жодною з провідних лабораторій — це моделі, яка від початку до кінця самостійно обирає напрямок дослідження, формулює критерії успіху, проводить роботу і при цьому виробляє наступну модель, суттєво кращу за себе, без визначального внеску людини на кожному з цих етапів.

І OpenAI, і Anthropic, попри різну публічну риторику, по суті визнають один і той самий факт: ключова відсутня ланка — не технічна складність автоматизації окремих кроків, а автономне визначення того, які кроки взагалі варто робити. Саме тому OpenAI формулює свою мету обережно поетапно — спершу "дослідник-стажер" до вересня 2026-го, і лише потім, за оптимістичним сценарієм, повністю автономний дослідник до 2028 року (Marketing AI Institute), а не заявляє про готовий замкнений цикл вже зараз.

Часті запитання

Що таке Recursive Self-Improvement простими словами?

Це механізм, за якого ШІ-система бере участь у створенні власного наступника — розумнішої за себе версії, — і цей цикл теоретично може повторюватись зі зростаючою швидкістю.

Чи вже відбувається рекурсивне самовдосконалення ШІ?

Повністю замкненого, незалежного від людини циклу поки не задокументовано жодною провідною лабораторією. Водночас окремі елементи циклу — автоматизація коду, проведення експериментів, часткова участь у виборі наступних кроків дослідження — вже активно використовуються.

Скільки коду Anthropic пише сама Claude?

За даними компанії, станом на травень 2026 року понад 80% коду, який потрапляє в продакшн-кодову базу Anthropic, написано Claude — порівняно з одноцифровими показниками на початку 2025 року.

Чому Anthropic закликає до паузи в розробці ШІ, якщо сама демонструє такі результати?

Компанія подає ці дані не як маркетинг, а як аргумент для індустрії: якщо кілька провідних лабораторій одночасно наблизяться до порогу самовдосконалення, контрольована й скоординована пауза, на її думку, буде безпечнішою за неконтрольовану гонку.